Цікаві факти про Японію

Віза в Японію

  • Японська віза оформляється безкоштовно. Якщо у вас у документах щось не так, вам ніколи не поставить відмову, вам пояснять, що саме потрібно виправити. Раніше для візи потрібно було ЗАПРОШЕННЯ, квитка та броні готелю було недостатньо. Турфірми торгували запрошеннями, брали до 30 євро.

Цікаві факти про Саке та пиво

  • “Саке” в японському – це будь-який алкоголь взагалі. Якщо у супермаркеті ви просите саке це як в Україні «дайте алкоголь». Якщо вам потрібно саме саке, потрібно просити nihonshu (буквально: японське бухло). Саке це не рисова горілка. У ньому не 40 градусів, а 14-20 як у кріпленого вина. Тільки це й не вино. Гарячим (підігрітим) п’ють погане, дешеве саке. Дороге, гарне саке п’ють охолодженим. Якщо вам потрібна саме рисова горілка (точніше, дистилят), то це слово (shochu). Там міцність вже 25-45 градусів. І вона робиться з рису.
  • Існує ігристе саке, аналог шампанського.
  • А загалом національний японський алкогольний напій – це пиво. Японською воно називається “біру”. Розливне пиво – “нама біру”. Пиво в Японії можна купити будь-якої доби і без документів – просто в торговому автоматі. А ось сигарети – лише за спецкарткою.

Цікаві факти про Японію: Іноземці

  • Всі знають, що по-японськи “гайдзін” – іноземець, “бака” – дурень, а “бака гайдзін” – росіянин. Насправді, бакагайдзін – це “тупий іноземець”. Раніше говорили, що японці бояться іноземців і не сідають поряд із ними у метро.
  • Якщо японець трохи знає англійську, він може сам підійти, запропонувати допомогти знайти щось, пояснити чи просто поговорити про життя.
  • Якось ми запитали у японської парочки, де тут магазин Kiddyland. Дівчина відправила хлопця з нами, і він хвилин п’ятнадцять нас проводжав.
  • Третина сучасної японської лексики – це запозичені слова з англійської та деяких інших європейських мов. Якщо ви знаєте англійську та знаєте правила, за якими англійські слова спотворюються японцями, ви зможете дуже багато пояснити японцям. “Наприклад, якщо в магазині зі шмотками вам замалий розмір S, попросіть “ему сайдзу” (M size). Стоячи на зупинці біля “басу” (Bus), можна їсти “айсу куриму” (Ice cream). Головний кайф: усі запозичені слова пишуться катаканою (одна з двох японських азбук), а не ієрогліфами. Катакану легко вивчити.
  • Також корисно вивчити абетку хірагану. Нею пишуться закінчення слів (корінь – ієрогліфами) та деякі окремі слова, на кшталт “сусі” (suchi). Вчити ієрогліфи – це складно і довго, але корисно хоча б вивчити ієрогліфи, що позначають цифри. Ціни у меню іноді пишуться саме ними.

Цікаві факти про Їжу в Японії

  • Японці люблять рис. В них навіть сніданок – це “ранковий рис”. А у середньовіччі рис використовувався як гроші. Наприклад, низькоранговий самурай отримував 30 коку рису на рік, тобто. 4800 кілограмів рису, приблизно 7000 євро. Небагато.
  • У Японії дуже розвинені регіональна та сезонна кухні. 
  • У Японії майже кожен тиждень якась риба чи овоч чи щось ще “на піку”, і їх подають скрізь. Наприклад, сайра (samma, pacific saury) оспівана в аніме Shokugeki no soma. Її час настає у вересні.
  • Регіональна кухня – це як полтавські галушки у Полтаві. У місті Нікко популярна юба – згорнуті в рулетик смажені скориночки від тофу.
  • Юбу кладуть у рамен, подають з рисом, роблять з неї суші та сашимі, начиняють ласощами, роблять салати… Так що треба їхати до Нікко.
  • А місто Такамацу на острові Сікоку спеціалізується на удоні (товста локшина, про це пізніше). Удон є скрізь. Але в Такамацу він найсмачніший.
  • Найвідоміша регіональна страва – це такоякі (регіон Кансай, насамперед Осака). Це гарячі колобки з тіста з восьминогом.
  • Такоякі – це стріт-фуд, його готують прямо на вулиці у вашій присутності. Але можна замовити і в ресторані.
  • Такоякі також роблять по всій Японії під час вуличних фестивалів (мацурі). І їдять їх у традиційному одязі. Як ви думаєте, що це таке біле на такояки, поверх соусу для такоякі та під сушеним струганим тунцем кацуобусі? Це майонез! Хоча існує думка, що японці взагалі не їдять його. Для любителів здорової їжі, на щастя, майонез кладуть у малу кількість страв. Окрім такоякі, його можна зустріти в онігірі і, мабуть, все (з популярного).
  • Але фанати майонезу у Японії наступають. У лютому 2020 року, наприклад, було відкрито спеціальні майонезні кафе. Але якщо ви думаєте, що раз в Японії є майонез, то там є і роли, то ви глибоко помиляєтеся.
  • Рол “Каліфорнія” вигадали… ви правильно здогадалися, у місті Лос-Анджелесі, Каліфорнія. У Японії вони є лише у ресторанах західної кухні. Тобто технічно у Японії роблять роли. Сам спосіб загортати рис та рибу у водорості норі, звичайно, використовується.
  • У Японії роли – це допоміжне блюдо. Наприклад, роли з огірком потрібно їсти між суші з різною рибою з яскраво вираженим смаком. Тому в Японії в суші-барах ролів або взагалі немає, або є двох-трьох дуже простих видів (тільки огірок, тільки лосось тощо).
  • Момент істини: коли ви опускаєте суші в соєвий соус, треба змочити верхню частину (риба), а не нижню частину (рис). Так, це непросто ;).
  • Найважливіший факт: ніколи не заливайте соєвий соус у рис у японському ресторані. Це образливо для японців і псує блюдо. Соєвий соус руйнує клейкість рису, його після цього незручно їсти паличками. На відміну від українського рису, японський не сухий.
  • Звичайно, давитися прісним рисом не треба. Натомість його їдять, наприклад, з маринованими овочами. Або рис від самого початку входить до складу страви, смак якої балансується рисом. Наприклад, оякодон (рис із куркою та яйцем).
  • А ще буває страва з рисом, яку треба заливати гарячим зеленим чаєм і їсти ложкою. Називається отядзуке. Ну і, звичайно, не можна забувати про рис каррі. Його їдять довгою металевою ложкою.
  • Хоча в Японії немає американських ролів, деякі суші теж завертають у водорості норі. Тому що інакше просто ніяк.
  • Відмінні гункан-суші виходять із морського їжака (вірніше, його статевих органів). Японською він називається уні.
  • Найприкольніший вид суші-барів – кайтен. У ньому суші їздять на конвеєрі, ви просто берете, що подобається і їсте. Ціна суші визначається кольором тарілочки. Поїли, офіціант миттєво зчитав сканером, на скільки ви наїли!
  • У Японії їжа – це дуже важливо.
  • У японській кухні є правило “п’ять смаків, п’ять способів, п’ять кольорів та п’ять почуттів”. Нормальна вечеря (кайсеки) повинна її дотримуватися. Їжа подається красиво, а гармонія вибудовується не тільки за допомогою страв, а й прикрас на зразок каміння, бамбука або листочків клену.
  • Дуже важливий для розуміння японської душі момент: слово kirei позначає одночасно “чистий” і “красивий”. Вони не розрізняють ці поняття. Тому логічно, що в Японії практично скрізь неймовірно чисто та акуратно.
  • Чайна церемонія – це завжди яскраво-зелений чай маття та маленький смаколик. Хоча іноді використовується і дорогий сорт сентя (sencha). І він також зелений.
  • Чому в Україні зелений чай – взагалі не зелений (скоріше дуже блідо-коричневий), навіть якщо він називається sencha, не зрозуміло. Зелений чай у Японії зазвичай не коштує окремих грошей (якщо це не чайна церемонія) і його можна пити безлімітно. Зате чорний чай дорогий, зазвичай подається в кав’ярнях “в європейському стилі” в тоненьких порцелянових філіжанках. “Як у британців”. Набагато краще пити чай із молоком із автоматів – він дешевший і смачніший.
  • У крутих японських ресторанах потрібно собі готувати їжу самотужки. Це важливий культурний досвід. Якщо ви не знаєте японської мови і прийшли в ресторан, де немає англійської, але є картинки в меню, ви впораєтеся. Якщо не доведеться готувати. Тому що все розраховане на те, що гість взагалі не перший рік у Японії та знає порядок використання компонентів і що куди лити. Але з якініку, наприклад, впорається будь-хто. Тому що вам приносять маленький гриль та порізані м’ясо з овочами.
  • М’ясо – маленькими шматочками, бо це ідеальна мармурова яловичина (її винайшли в Японії, до речі). Сенс приготування – у тому, що це цікавий соціальний досвід. Ви разом щось робите, а потім разом їсте. І це просто. Також дівчинка може доглядати хлопчика, хлопчик – дівчинку. Ідеальне місце для дейто (date).
  • Іноді навіть японці фейлять їжу.
  • “Сябу-сябу” – це звуконаслідування звуків м’яса, яке енергійно бовтається в гарячому супі. Японці люблять вигадувати звуконаслідування всьому. Наприклад, “піка-піка” – звуконаслідування мерехтіння і блиску світла. Звідси – Пікачу.
  • В українській мові теж є звуконаслідування – наприклад, “стук-стук” або “ко-ко-ко”.
  • Звуконаслідування різні у різних мовах. Тому японські кішки кажуть не мяу, а ня.
  • У Японії люблять їсти китів. Але видобуток китів заборонено міжнародними договорами, до яких приєдналася і Японія. Але японські китобої все одно видобувають по тисячі китів на рік за квотою “для наукових цілей”. М’ясо, як ви здогадуєтеся, йде до ресторанів. Страви з кита – не така вже й рідкість, і вони не такі вже й дорогі. Ресторан із котлетками з кита є, наприклад, на останньому поверсі культового універмагу Yodobashi Camera на Акіхабарі.
  • Японці також люблять далекосхідного краба. Є ресторани, які повністю спеціалізуються на стравах тільки з них.
  • Одна з визначних пам’яток Осакі – ресторани Кані Дораку з гігантським крабом-роботом замість вивіски. Головний із них знаходиться на вулиці Дотонборі. Повноцінна вечеря з купою різних страв із краба – 5 тис. єн.
  • У Японії не прийнято давати чайові взагалі. Більше того, ви й не зможете цього зробити, тому що розраховуватися треба на касі. Якщо ви все ж таки залишите щось на касі, то за вами бігтимуть два квартали, щоб повернути “забуті гроші”.
  • Японці не розуміють, як можна “дякувати за хороший сервіс”. Адже сервіс у Японії не може бути поганим. Думати інакше – образа. У Японії не страшно забувати в ресторанах парасольки, сумки, гаманці. Все до вас повернеться.

Цікаві факти про Японію: Гроші

  • Найбільша купюра – 10 тис. ієн (до речі, слово пишеться саме так). 10 тис. – це “ман”. Монетки в 1 ієну все ще потрібні, тому що в магазинах часто ціни некруглі. На кшталт “238 ієн за банку пива”. Всіх тішить те, що монетки в 5 і 50 ієн мають дірочки.
  • Японія – це країна кешу. Всюди приймають кеш. Скрізь є здача (і в автоматах також, і з 10-тисячних купюр також). У більшості місць (але не скрізь) можна розплачуватися картками. І якщо можна, то іноземними картками також можна. З банкоматами інакше. Вони зустрічаются на кожному кроці, але працюють лише з місцевими картами.
  • Якщо в Японії у віддалених районах потрібно терміново зняти гроші з іноземної картки, зазвичай рекомендують ЙТИ НА ПОШТУ. Справа в тому, що на пошті завжди є банкомат JP Postal Bank, якому не ліниво обслуговувати транскордонні транзакції. Альтернатива – це комбіні (маленький супермаркет) 7-Eleven та банкомат Seven Bank. Ну чи відділення Сітібанку.
  • Японські комбіні – це найкращий винахід людства. Там на 10 кв. м. можна купити ВСЕ. Є безкоштовний туалет та безкоштовний Wi-Fi.
  • Рушник, їжа, журнали, квитки на концерт, гаряча кава, парасолька, зубна щітка, відеоігри… Навіть ксерокопію можна зробити в комбіні.
  • Безкоштовний туалет (нормальний!) також є на кожній станції метро чи залізниці. А на станціях державної JR є й Wi-Fi.

Цікаві факти про японське Метро

  • Карта метро Токіо – це пекельна нелогічна павутина, в якій неможливо не плутатися (тому всі будують маршрут через додатки).
  • У Токіо є кільцева лінія Яманоте, але вона належить компанії JR, а не Tokyo Metro, і їздити з пересадкою через кільце невигідно.
  • У Токіо та майже скрізь у Японії все, що пов’язане із залізницею та метро, ​​підписано англійською. Тому треба тупо йти за вказівниками.
  • Квитки на потяги із місцем теж зрозумілі. Все головне – англійською. Але другорядні таблички (про вартість квитків, позначки про кінцеві зупинки поїздів у розкладі) можуть бути лише японською. Тому іноді треба просто запам’ятати, як пишеться потрібна назва ієрогліфами, і шукати таку ж табличку. Схоже на пазл у відеогрі.
  • Система шляхів сполучення побудована на дуже точних стиковках, і запізнення на кілька хвилин може все поламати. Пунктуальність – це завжди добре. 2005 року машиніст, намагаючись надолужити втрачені хвилини, прискорився і вилетів з повороту. У Токіо скрізь висять екрани з інформацією про те, де є проблеми з запізненнями.
  • Поїзди можуть скасувати через тайфун, наприклад. Так 2011 року цунамі просто змило кілька поїздів. І жодну з другорядних залізничних гілок досі не відновили.

Сакура

  • “Ханамі” – це споглядання квітів сакури. Можна ще дивитися на цвітіння персика, наприклад. Головне – взяти килимок, їжу та алкоголь 😉
  • В аніме це також добре відбито. Але іноземці досі впевнені, що споглядання сакури – це духовний, а не тілесний досвід.
  • Є сайти із актуальним прогнозом часу цвітіння сакури. Використовуйте їх під час планування маршрутів на весну!

Якось у Токіо стався сакура-потоп.

Сакура – ​​це рожевий дощ пелюсток приблизно на два тижні. Всі сцени в аніме про пелюстки, що падають, – правда.

Цікаві факти про Японію: Чистота

  • У Японії реалізовано роздільне збирання сміття. Без варіантів. Всюди.
  • Подекуди є урни з трьома дірками, всі з яких ведуть в ту саму ємність. Це для того, щоб звичку не псувати. Урн дуже багато і вони є там, де висока ймовірність появи сміття (поряд з автоматами з напоями, з магазинами). Але не скрізь. І якщо треба викинути щось і нікуди, то японець кладе сміття в пакет і несе його додому, а не викидає на вулицю “бо немає урн”. Для курців організовані спеціальні курильні будки із прозорими стінами.
  • Загалом закони про куріння ліберальні (і можна, наприклад, курити в Макдональдсі), і за куріння будь-де не штрафують. Їсти і пити на вулиці не прийнято (хоч і не заборонено). Натомість заборонено голосно розмовляти у метро, ​​особливо мобільним телефоном. Якщо ви порушуєте некритичну заборону, то вам вибачать, тому що ви іноземець (бакагайдзін, пам’ятаєте?). Головне – не псувати нічого.

Цікаві факти про японські Готелі

  • Найрозкрученіший вид – це капсульні готелі. Дірка у стіні з ліжком та телеком.
  • Капсульний готель потрібен, наприклад, якщо японець затримався на роботі до першої години ночі, поїзди не ходять, а він живе за містом. До речі, житло в центрі Токіо (навіть не в центрі) жахливо дороге, навіть круті бізнесмени вважають за краще жити подалі.
  • Найкорисніший тип японських готелів – “бізнес-готелі”. Там мешкають клерки, які їздять у відрядження. У бізнес-готелях дуже маленькі кімнати, зате є все: ванна, душ, праска, щітка, паста, Інтернет, комп’ютер. І ситний сніданок. Бізнес-готелі є оптимальними для туристів. Снідаєш, потім з ранку до вечора десь тусиш, уночі лізеш в інтернет, потім спиш.
  • Мінус бізнес-готелів: десь з 11:00 до 16:00 зі всіх номерів виганяють гостей, тож працювати з номера неможливо.
  • Плюс бізнес-готелів: у фойє є кілька автоматів з пивом та солоними горішками.
  • Рекомендуємо селитися в Toyoko Inn (не плутати з Tokyo!), вони є по всій країні, і їх легко знайти за великим знаком на даху.
  • Є, звичайно, мережеві 4-зіркові та 5-зіркові готелі як скрізь, орендуються через Booking, все стандартно. Найкращий кайф – це традиційні японські готелі рекан. Під час поїздки треба хоча б один раз витратитись на дорогий рекан.
  • Вас зустрінуть (можливо, на вокзалі), наллють чаю з цукеркою, дадуть юкату і оточать тотальною турботою. Усередині рекана не можна ходити у вуличному взутті, тільки в капцях. Взуття залишається на вході.
  • Капці треба залишати біля входу до вашої кімнати в рекані, а в ній самій ходити в шкарпетках.
  • Важлива деталь! Коли ви де-небудь (у примірювальній, у ресторані тощо) залишаєте взуття, його треба ОБОВ’ЯЗКОВО залишати носами до виходу.
  • У кімнаті ракана багато місця, але немає ліжок. Як же люди сплять? У стінних шафах заховані матраци-футони та дуже теплі ковдри. Їх багато: зазвичай, у одній кімнаті можна розмістити до чотирьох гостей.
  • Зазвичай ще при заселенні вам видають юкати (літній варіант кімоно, універсальний для хлопчиків та дівчаток). Можуть і допомогти вдягнути!
  • У шафах також є накидка на юкату, в якій можна навіть вийти погуляти на вулицю (якщо це маленьке село). У юкатах бажано йти на реканівську вечерю. Дівчаткам зазвичай дуже йде. Хлопчики в них смішні. Поки ви вечеряєте, покоївка вам застилає футони. Тому не ламайте японцям правила, йдіть вчасно на вечерю та всі разом. Як ви знаєте по аніме, у хорошого ракана має бути свій онсен – купальня з гарячими природними джерелами. Хороший онсен виглядає стародавнім, складений із каміння, обгороджений бамбуком, відкриває гарний вид на річку або озеро.
  • Онсен буває маленький, на одного-двох людей. Найнудніший онсен – це просто прямокутний маленький басейн. Не селіться у готелях із такими. В онсен часто каламутна і навіть злегка смердюча вода, і ТАК І ПОТРІБНО, тому що вона містить метали, сірку та інші корисні штуки. Якщо вам все дуже сподобалося, зазвичай можна купити екстракт солі з місцевої води та влаштувати собі ерзац-онсен у ванній. На Хоккайдо були випадки, коли онсени не пускали росіян. Тому що вони поводилися там непристойно (а як інакше?). Тому запам’ятайте. Правило перше: в Онсені НЕ МИЮТЬСЯ. У теплу воду треба заходити ВЖЕ ЧИСТИМ.
  • Справа в тому, що в онсені потрібно сидіти обов’язково голим поруч із іншими голими людьми.
  • Тому в будь-якому онсен є передбанник з душем, в якому треба гарненько вимити себе.
  • У онсені дають маленький рушник для голови. Їм можна прикриватися, коли ви ходите туди-сюди. Але не можна занурювати його у воду онсена!
  • У хорошому рекані є від 2 до 30 місць для купання з різною водою чи дизайном, з яких половина – хлопчикам, половина – дівчаткам. Зазвичай надвечір, скажімо, о 22:00 таблички “для хлопчиків” і “для дівчаток” міняють місцями, так що НЕ ПЕРЕПЛУТАЙТЕ.
  • Якщо ви дуже боїтеся голих японців чи японок, можна знайти собі рекан із private bath, але це боягузтво. Де-не-де є і онсени зі змішаними зонами, де є і хлопчики, і дівчатка.
  • На жаль, частина реканів функціонує як просунуті хостели з низькою ціною. Зазвичай їх легко відрізнити через те, що у них туалет розташований не в номері, а на поверсі. Онсен у них зазвичай поганий, і сніданок теж.
  • У таких дешевих реканах є сенс селитись по шість осіб у номер, бо тоді вигідно. Якщо вас двоє, то вже ні. Хороший рекан з правильним досвідом – це, наприклад, Oyado Koto No Yume або Yokikan .
  • А якщо хочете справжнє занурення в культуру, можна поїхати в село, на кшталт Курокава Онсен. Там скрізь добре.

Цікаві факти про Транспорт в Японії

  • Як їздити Японією? Зрозуміло, на поїздах. Автобуси можуть бути складними для новачка.
  • Усі потяги в Японії пораховані, ходять за розкладом та підлаштовані під стикування. Маршрути/ціни можна прикинути на world.jorudan.co.jp
  • Вартість поїзда в Японії складається з двох факторів: відстань між пунктами та доплата за комфорт (express surcharge). Коли ви заходите на станцію з будь-яким квитком, система вказує пункт відбуття. На виході система зазначить пункт прибуття. Між двома будь-якими станціями (не навіть містами, а станціями всередині міст) в Японії є фіксована вартість поїздки.
  • Якщо на виході виявляється, що на вашому квитку (або електронній карті) не вистачає грошей, то завжди можна доплатити в автоматі. Якщо ви не знаєте скільки коштує невелика поїздка, сміливо купуйте найдешевший квиток, а на виході доплатіть. Це нормально.
  • Досвідчені туристи, звісно купують за 500 ієн картку SUICA або PASMO і кладуть на неї гроші.
  • SUICA випускається компанією JR, PASMO – Tokyo Metro. Існує купа таких карток, і вони взаємно сумісні, але не зовсім.
  • SUICA працює скрізь у Японії. А ось картка локальної гілки з Хоккайдо не працюватиме у токійському метро. Будьте обережні.
  • Якщо вам потрібно їхати на відносно далеку відстань, ви можете захотіти взяти квиток у комфортний експрес. А іноді й вибору немає. Поїзди-експреси в Японії красиво називаються: Thunderbird, Okhotsk (на честь Охотського моря), Shirayuki (“Білий сніг”), Cassiopeia.
  • Поїзди в Японії взагалі сильно відрізняються за дизайном. Старі, але красиві поїзди не знищуються, а вирушають на локальні гілки.
  • У Японію варто з’їздити навіть тому, щоб сфоткати якнайбільше прикольних поїздів.
  • Є, наприклад, поїзд із Пікачу. Звичайний поїзд, не атракціон. 
  • А можна колекціонувати моделі японських поїздів. У магазинах на Акіхабарі є цілі поверхи цього добра.
  • Найвідоміший у Японії тип поїздів – це синкансен (він же bullet train і “superexpress”).
  • Нещодавно гілку синкансенів протягли до Хоккайдо, так що можна проїхати ними від Хакодате на півночі до Кагосіми на півдні Кюсю.
  • Сінкансени обходяться недешево, від Токіо до Осакі/Кіото в один бік – близько 170 євро за 3.5 години.
  • Квитки в синкансенах бувають трьох категорій: reserved, unreserved та green.
  • Green (по-японськи – Гурін) – це перший клас. Reserved – квитки з фіксованим місцем, unreserved – без місця (і трохи дешевше). До вагону, куди пускають unreserved, зазвичай вишиковується черга. Хто перший встиг – той сидить.
  • Цивілізовані черги скрізь. Ніхто ніколи не лізе вперед.
  • Товкотні всередині поїздів у Японії не буває, бо якимось чином, мовчки, всі перегруповуються так, що всім зручно виходити. В Японії ситуації “молодий чоловік, пройдіть всередину вагона, там же порожньо” не може бути. Колективний розум. Тільки іноземці туплять.
  • Тепер практична порада: щоб заощаджувати на поїздках країною, потрібен JR-Pass. Він дає право безлімітно їздити поїздами JR. JR Pass не дає право використовувати синкансени Nozomi, але вам це реально і не треба. Hikari просто ходить рідше і трохи повільніше. Натомість JR Pass надає право використовувати АВТОБУСИ, що належать компанії JR (JR Bus). У Кіото, наприклад, це може бути корисним. JR Pass випускається на тиждень або два, звичайний або green, і може бути куплений ТІЛЬКИ за кордоном до подорожі.
  • Точніше, за кордоном купується ваучер на JR, який змінюється в Японії на JR Pass. Термін дії JR Pass починається з дня оформлення, тому нема чого це робити, поки ви сидите в Токіо, тільки перед довгою поїздкою.
  • Але є і підводні камені: JR Pass видають не будь-де, а тільки у великих містах і аеропортах. Уважно вивчайте інструкцію до ваучера. Коли JR Pass працює, ви можете у будь-якій касі брати будь-які квитки на будь-які експреси, що належать JR, з місцями.
  • А повз будь-які пункти контролю проходити через спеціальну доріжку поряд з вахтером і помахувати JR-пасом як мультипаспортом.
  • Дуже важливе про Японію: дуже часто тут послуги для іноземних туристів коштують значно дешевше, ніж для своїх. Наприклад, з аеропорту Канса до міста Кобе ходить катер. Якщо показати іноземний паспорт, ціна буде вдвічі нижчою.
  • Використовувати для пересування катери та пороми в Японії – це КРУТО.
  • Японія складається з чотирьох великих островів (Хоккайдо, Хонсю, Кюсю та Сікоку) та багатьох маленьких. І між ними ходять пороми.
  • Найвідоміший невеликий острів – Міядзіма. Відмінне місце для медового місяця.
  • Символ Міядзіми – це плаваючі ворота торії.
  • Google Translate у режимі доповненої реальності – ідеальний помічник у подорожах Японією. Хочеш знати, де зупиняється вагон з unreserved seat? Наводиш камеру на ієрогліфи і все стає зрозуміло!

Цікаві факти про Релігію в Японії

Торії в Японії
  • Торії ви будете бачити в Японії буквально СКРІЗЬ, тому що вони ведуть до синтоїстських святилищ. У кіотському храмі Фусімі Інарі (“Лисячий храм”, на його честь головний герой Star Fox став лисицею) побудували буквально ТИСЯЧІ торії.
  • Синтоїзм – це традиційна японська релігія, яка легко співіснує з іншими релігіями. Японці – і синтоїсти, і буддисти, синтоїстські святилища (дзиндзя, shrine) стоять поруч із буддистськими храмами (дера, temple).
  • Синтоїстський одяг виглядає просто, але красиво. На фото – служителі та служниці святилища.
  • Якщо вам сподобався образ синтоїстської служниці, то в секс-шопах в Інтернеті можна придбати костюм для дівчини.
  • Відповідно до синтоїзму, душа людини з самого початку безгрішна, світ спочатку хороший, а сенс життя – це гармонія людей і природи.
  • Щоб краще зрозуміти синтоїзм, найпростіше подивитися мультфільми Міядзакі – “Принцеса Мононоке” та “Віднесені примари”. Бути одночасно християнином та синтоїстом – нормально (для синтоїстів). Теоретично іноземців можуть повінчати у синтоїстському храмі. До речі, у Японії є Японська Православна Церква з 46 тис. віруючих японців та японськими священнослужителями.
Синтоїстський одяг

Цікаві факти про Свята у Японії

  • У Японії люблять відзначати Різдво (не дуже розуміючи, Різдво кого саме). Курісумасу – це круто! Ті, хто дивляться аніме, знають, що Різдво – це час, коли треба покликати дівчину, яка подобається, на перше дейто.
  • А дівчина знає, що на День святого Валентина треба спекти улюбленому хлопцеві шоколадку. Випекти. Шоколадку. Хоча японська дівчинка повинна вміти робити шоколадки сама, підійде і магазинна. Популярний хлопчик 14 лютого отримує ГОРИ шоколадок.

Солодощі у Японії

  • Зрозуміло, що в Японії солодощі повинні бути не стільки смачними, скільки ЧУДОВИМИ. Це Японія, народ!
  • У нормальній їжі японців мало цукру та спецій, все мінімалістично. Але тільки не в парфі!
  • Побувати в Японії та не спробувати пончики Mister Donut – це блюзнірство. Це як Старбакс у США. Ультимативний рарний сет – пончики на честь Хеллоуїнської Хелло Кітті.
  • Пончики в Mister Donut при цьому не такі вже жирні і солодкі. А ось у Krispy Kreme – американське пекло.
  • Також не варто в Японії їсти чізкейки, еклери та інші європейські штуки типу європейських кав’ярень. Дорого, мало і безглуздо.
  • Зате варто спробувати сосиски в тісті в пекарні Vie de France на Акіхабарі.
  • Японців не здивуєш українськими млинцями, тому що млинці входять і в їхню кухню теж. Насправді це не млинці, а крепи, які японці підглянули у французів. Японці люблять їсти крепи на вулиці, з морозивом і ягодами.
  • Кріпи бувають із сосисками і взагалі чорт знає з чим, але це вже не основне їхнє застосування.
  • Найкраще місце в Токіо, де потрібно їсти крепи, – Харадзюку. В Осаці – закуток посередині торгової вулиці Сінсайбасі. На Харадзюку є навіть шаурма. Але це вже не японська кухня, а просто дивна флюктуація реальності.

Політика та історія Японії

  • Давайте трохи про політику. У Японії править імператор. Його батьки походять від богині сонця Аматерасу. Аматерасу, наприклад, зображена у відеогрі Okami.
  • Японська імператорська династія – найдовша безперервна правляча династія у світі. Налічує 125 правителів. Імператор – це водночас і політичний, і духовний лідер нації, реальної влади він не має, але й символічної вистачає.
  • Більшість письмової історії Японії реально правили сьогуни. Як це працювало, можна почитати у “Сегуні” Клавелла. Є навіть серіал.
  • У центрі Токіо є імператорський парк, а ньому імператорський палац.
  • Далі за ці ворота туристи пройти не зможуть. Тури бувають, але лише групові, їх треба резервувати наперед.
  • Доступна частина імператорського парку є досить нудною. У Японії є мільйон парків значно кращих. Хіба що персики цвітуть навесні і це, мібуть, єдине на що аврто подивитись.
  • Імператор реально правив Японією з 1889 по 1945 роки. Спочатку це було добре, але скінчилося погано. З 1955 року і до сьогодні Японією управляє Ліберально-Демократична Партія. 60 років. Одна партія. Насправді, було два невеликі періоди, 1993-1994 та 2009-2012, коли ЛДП програвала вибори просто демократам, але ненадовго.
  • У Токіо найбільща будова – святилище Ясукуні. На згадку про японських солдатів, загиблих у Другій світовій. Щоразу, коли черговий японський прем’єр приходить у храм Ясукуні, у Кореї та Китаї влаштовують із цього приводу істерику. Святилище Ясукуні – одне з небагатьох місць у Токіо без мільйона табличок англійською. Щоб іноземні журналісти заблукали.
  • Відповідно до конституції Японії, у країні не може бути армії. Замість неї – Сили Самооборони з танками, літаками та підводними човнами.
  • Найбільший корабель Сил самооборони – есмінець типу Хюга. Насправді це легкий авіаносець. Якщо вас тішить тема бойових кораблів, вам потрібно до міста Куре. Там і музей лінкора Ямато, і Хюгі десь поруч. У місті Куре є навіть крафтова броварня, яка варить пиво на честь кораблів Імператорського флоту Японії. З міста Куре свого часу японці побачили дивну грибоподібну хмару над Хіросимою і послали гінця дізнатися, що це взагалі таке.
Як оцінете статтю?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *